Невідома

Їду в тролейбусі. Компостую квиток та сідаю на вільне місце. Поруч жінка, навпроти сидить мати з дитиною років восьми,дівчинка спить у неньки на плечі(заморилася певне). Жінка поруч дивиться у вікно, розглядає вечірнє, дощове місто. Невідома гарно одягнена, приваблива, вона таїть в собі щось прекрасне. Тут я відчуваю її аромат, цей чудовий запах . Він проникає в мене так глибоко, що перехоплює подих. Ніби останній кисень планети, хочеться дихати на повні груди, але його так мало, потрібно економити. Я відчуваю її запах плоттю і душею, він так манить, так заворожує, ним неможливо насититися, ніби кожна клітина мого тіла прагне вдихнути Її ще разочок. Ця жінка така роззважна, розсудлива, сильна, розумна, стримана, бажана.. про все це розповів її аромат. Такий приємний, такий м'який та жіночий. Можна порівняти з пелюстками рожевих тюльпанів. Сиджу біля неї та відчуваю спокій. Хочеться пригорнутися до неї та вдихати її аромат знову і знову, він так заспокоює, змушує розслабитися , заснути. Біля неї відчуваєш себе захищеною, малою дитиною. Я жадібно вдихаю повітря, яке оповило нас, та не можу надихатися. Тролейбус наближається до моєї зупинки, я розумію, що це кінець. Вдихаю востаннє та йду. Ця жінка подарувала мені п'ять незабутніх хвилин, які змусили мене думати про неї не один день та писати ці рядки. Ця жінка пробудила мене, а я навіть не бачила її обличчя, навіть не знаю її імені, вона ніколи не дізнається, що змусила мене ,перехожу людину, відчувати щось подібне і вона ніколи не згадає мене, бо мене для неї не існувало. Вона назавжди залишиться в моїй пам'яті, тою невідомою незнайомкою з тролейбуса, котра подарувала мені безцінні хвилини спокою серед цієї метушні, та серце пам'ятатиме її, як теплу ковдру, що рятувала мою душу.

Написано 13.03.2018р

H.Y.