Freedom

...та немає тут що писати. Пусто сильно на душі, то й на краще, так? Наступний етап, дорослішаємо, грубішаємо? Так, звичайно. То все на краще. Свобода? Свобода! Нарешті... Чому тоді ж так пусто? Що не ладно з цим життям? Хто це вигадав? А головне, навіщо? Ось ходжу я з кутка в куток, їм, сплю, а який в цьому сенс?

Взаємодії, вони такі різні. Одні й ті самі дії, в залежності від середовища та суб'єкта застосування - стають різними. Я б'ю тебе, тобі боляче, «ай! Не роби цього!». Я б'ю його «ахахах, це що? =)». Я б'ю її «ах ти ж зараза, йди сюди! На тобі*удар*». В чому різниця, якщо б'ю всіх однаково. Сприйняття. Справа в ньому

Біль чи насолода? Боляче чи приємно? А як воно, коли хтось б'є? Розкажи мені, я не знаю. Може вдариш мене? Ну, давай, просто зроби це! Чому ні? Не хочеш... Як і всі боїшся... А я от не боюся, я б'ю. Раз за разом все професійніше, БУМ! І ти вже на підлозі, качаєшся тримаючись за живіт, не від болю, від сміху. Ахахахахх, смішно, так? Хіба це удар? Ооо, ні, що ти. Невдахам й це не під силу.

То як справи? Все добре. Як я обожнюю ці слова. Все добре. Добре. Все чудово. Нормально. =)

А ви колись задавали собі запитання, А про що він думає, коли затужує зашморг на шиї? Коли гарно одягається, коли обирає мотузку, коли шукає місце? Думали про це? Звичайно, що ні. А він продумує все в деталях, довго, давно, як свято, до кожної дрібнички. Це прекрасно, бо це приносить задоволення, твоя можливість думати, створювати кінець. Прокинутися вранці, зібратися, залишити листа, подивитися на це місце, зав'язати мотузку, накинути її на шию і стояти. Заворожує, правда? Думки, так чи ні, так чи ні, час йде тік-так тік-так... вже готовий, я так довго йшов до цього моменту, ну зараз, ТАК!.... ні... Наскільки це цікаво, як це захоплююче, всі ці думки в одну мить, на що готовий коли сенсу немає, коли його не бачиш. Справа у сприйнятті. Життя однакове для всіх. Справа лише в сприйнятті. Варто задуматися над цим.

Чого тобі треба? Чого ти хочеш? Дай мені відповідь? Ну! Я знаю, ти можеш! Давай, просто скажи, чого тобі треба від мене? Хах... І ось так завжди.

Твоя самовпевненість, фу, від неї аж тошно. Да хто ти такий, щоб вирішувати щось? Чи ти справді повірив, що маєш на щось вплив? Чи ти справді думаєш що врятуєш того, на дереві з ногами в повітрі? Ахахах, твоє життя на потіху богам)) справді повірив у те що можеш вирішувати. Да не можеш ти нічого, хіба не відчуваєш, що тобою править щось зсередини? То відчуй... Ти собі не належиш. Ти вже залежний, ти деталь механізму, він ніколи не зламається, він робить так як треба, бо кров ллється завжди. Її проливають тисячі, це ніколи не зупинити. Це норма. Чорний бог - в тобі. Білий бог - навколо тебе.

*шморгнув носом, кашлянув*-будь здоровий!

«я не чхав.?».... - я знаю... Будь здоровий.

Написано в ніч з 01.11. на 02.11.18р.

H.Y.